Прогноз поширення ожиріння в світі, готовності країни до збільшення поширення ожиріння і хронічних неінфекційних захворювань

Ожиріння є хронічним, рецидивуючим, багатофакторним захворюванням, визначеним Міжнародною класифікацією хвороб. Воно також є вагомим чинником ризику для низки інших неінфекційних захворювань, зокрема цукрового діабету, серцево-судинних, онкологічних захворювань тощо. Найчастіше ожиріння з’являється ще на ранньому етапі життя, а дитяче ожиріння зараз є зростаючою проблемою охорони здоров’я.

Незважаючи на те, що в усьому світі спостерігається зростання поширеності ожиріння, його глобальний ландшафт дуже різноманітний. Як показано у Всесвітньому атласі ожиріння за 2022 рік, 10 країн із найшвидшим зростанням поширеності ожиріння серед дорослих за останні десятиліття належать виключно країнам із низьким і середнім рівнем доходу. У деяких країнах люди з нижчим соціально-економічним статусом мають більший індекс маси тіла (ІМТ), тоді як в інших країнах надлишкова маса тіла часто асоціюється з багатством й достатком, а отже, сприймається як бажане.

2021 рік став ключовим у глобальній політиці боротьби з ожирінням, оскільки з’явились докази того, що воно є одним з основних факторів ризику смерті та інвалідності від COVID-19. У рамках резолюції ВООЗ щодо діабету, ухваленої у 2021 році Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я, було запропоновано розробити рекомендації та цілі щодо запобігання й лікування ожиріння протягом усього життя. ІМТ ≥30 кг/м² використано для визначення ожиріння у дорослих, оскільки є найкращим показником поширеності ожиріння на національному, регіональному та глобальному рівнях, а ІМТ ≥35 кг/м² та ≥40 кг/м² слугує для підрахунку кількості людей, яким, імовірно, знадобиться лікування. Показники ожиріння продовжуватимуть зростати в усьому світі. За прогнозами, до 2030 року 1 з 5 жінок і 1 із 7 чоловіків будуть мати ожиріння (ІМТ ≥30 кг/м2), це понад 1 мільярд людей у всьому світі.

Розрахункова глобальна поширеність ожиріння у 2010, 2020 та 2030 роках

^*за даними Відділу народонаселення ООН та Всесвітньої Федерації по боротьбі з ожирінням

Половина всіх жінок з ожирінням проживає в 11 країнах: США, Китаї, Індії, Бразилії, Мексиці, Росії, Єгипті, Індонезії, Ірані, Туреччині та Пакистані. Половина всіх чоловіків, які страждають від ожиріння, живе в 9 країнах: США, Китаї, Індії, Бразилії, Мексиці, Росії, Єгипті, Німеччині та Туреччині. Очікується, що до 2030 року від ожиріння страждатиме на 150 мільйонів жінок більше, ніж чоловіків. В Європейському регіоні майже 1 із 3 чоловіків (29,42%) і 1 з 3 жінок (29,97%) до 2030 року матимуть ІМТ ≥ 30кг/м2. Це становитиме приблизно 102 мільйони чоловіків і 113 мільйонів жінок, які будуть у зоні ризику виникнення ожиріння до 2030 року.

Людям із цією патологією має бути забезпечено доступ до відповідних медичних послуг для підтримки контролю ваги та лікування супутніх захворювань. Тому потрібно визнати ожиріння як хворобу, забезпечити справедливе загальне охоплення медичними послугами, надання адекватної первинної медичної допомоги та розробку політики профілактики, яка враховує соціальні й економічні детермінанти здоров’я; спрямована на попередження розвитку ожиріння серед людей із надмірною вагою, запобігання розвитку важких форм ожиріння серед людей із ожирінням та запобігання розвитку коморбідних захворювань, зокрема цукрового діабету 2-го типу, серцево-судинних захворювань і деяких видів раку.

Всесвітня федерація боротьби з ожирінням розробила рейтинг готовності країн до збільшення поширення ожиріння і хронічних неінфекційних захворювань. Він базується на доступних даних для 183 країн за чотирма компонентами: ефективності загального охоплення медичними послугами; доступності медичної допомоги при неінфекційних захворюваннях, пов’язаних з ожирінням; передчасної смертності від хронічних неінфекційних захворювань; наявності національної політики щодо боротьби з хронічними неінфекційними захворюваннями. Глобальний рейтинг розподілу країн виконано від найнижчого (найкращого) до найвищого (найгіршого) за кожним з чотирьох компонентів.

Найбільш і найменш підготовлені країни Європейського регіону