Про захворювання щитоподібної залози у осіб, які зазнали впливу опромінення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС

Виявлення вузлів щитоподібної залози стає дедалі частішим у клінічній практиці в усьому світі. Переважна більшість новоутворень є доброякісними, а рак щитоподібної залози діагностується приблизно в 4,0-6,5% випадків. Фактори ризику раку і вузлової патології щитоподібної залози інтенсивно досліджуються. Вплив радіації є одним із найбільш доведених факторів ризику тиреоїдного раку. В рамках спільного з Національним Інститутом раку (National Cancer Institute, США)

«Наукового проєкту (далі-Проєкт) вивчення раку та інших захворювань щитоподібної залози в Україні в результаті аварії на Чорнобильській АЕС» у ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» у 1998-2000 роках була створена когорта з 13243 осіб, що зазнали впливу опромінення у віці до 18 років, яку спостерігають протягом 25 років. Під час першого скринінгу найчастішою тиреоїдною патологією серед членів українсько-американського дослідження були дифузний нетоксичний зоб, автоімунний тиреоїдит і нетоксичний вузловий зоб; вузлові утворення щитоподібної залози були діагностовані у 366 осіб, що становило 2,8% від усіх обстежених. Фахівці Інституту здійснили аналіз виникнення вузлів щитоподібної залози, вперше виявлених в учасників проєкту на наступних циклах скринінгу (https://endokrynologia.com.ua/index.php/journal/article/view/810/690).

Поширеність вузлового зоба в Україні збільшується: із 385,2 випадку на 100 тисяч населення у 2006 році до 891,5 випадку на 100 тисяч населення у 2017 році. Щорічно в Україні виконується приблизно 10-12 тисяч оперативних втручань на щитоподібній залозі, 80% із них – з приводу вузлового зоба. Об’єднаний аналіз результатів 12 досліджень осіб, які зазнали впливу медичного опромінення або атомного бомбардування у віці < 20 років, показав значуще зростання надлишкових відносних радіаційних ризиків раку щитоподібної залози на 1 Грей опромінення. Розрахунки не виявили залежності надлишкового ризику від статі, проте ризик зростав зі зменшенням віку особи на момент опромінення. Дослідження показали, що оцінка ризику залишалася підвищеною протягом усього періоду спостереження, зокрема через 50 і більше років. Дослідження осіб, які зазнали впливу радіоактивного I-131 в дитинстві внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 році, показали приблизно лінійний зв’язок «доза відповідь» між дозою I-131 та частотою виникнення раку щитоподібної залози.

Під час 2-4-го циклів скринінгу учасників Проєкту вузлові утворення щитоподібної залози було виявлено в 1109 осіб. В цій групі спостереження дві третини учасників були особами жіночої статі, а найбільш численними були підгрупи у віці 10-14 років на момент аварії на ЧАЕС і 26-30 років на момент виявлення вузла, а також особи з дозою опромінення залози <0,3 Гр. Більше, ніж половина обстежених проживали в Чернігівській області та дві третини були жителями сільської місцевості.

Аналіз захворюваності на вузловий зоб серед учасників Проекту показав поступове зростання цього показника протягом періоду спостереження. Захворюваність на вузловий зоб за результатами 3-го циклу скринінгу перевищувала відповідний показник на попередньому циклі на 19%, за результатами 4-го циклу – на 18%. Загалом, майже за 8 років спостереження захворюваність на вузловий зоб серед учасників Проєкту зросла в 1,4 рази. Впродовж трьох циклів скринінгу нормальний рівень тиреотропного гормону спостерігали в переважної кількості обстежених (92,3-95,9%). Інші показники свідчили про нормальне функціонування залози. Показники захворюваності на вузловий зоб серед учасників Проєкту суттєво перевищували офіційні дані Міністерства охорони здоров’я України, згідно з якими у 2005 році захворюваність на цю патологію в Україні становила 55,3 зареєстрованих хворих протягом року на 100 тисяч населення. В областях проживання учасників Проєкту цей показник був дещо вищим: у Житомирській – 73,8, у Київській – 85,0 і в Чернігівській – 81,2. Вищі цифри у учасників Проекту були обумовлені активним медичним моніторингом, незалежно від наявності скарг. В когорті пацієнтів до 18 років на момент аварії на ЧАЕС, питання ранньої діагностики та лікування карцином щитоподібної залози залишається надзвичайно актуальним.

Головним завданням діагностики вузлів щитоподібної залози є виключення випадків, які відповідають злоякісному ураженню. В ході дослідження показано, що вплив I-131 в дитячому віці пов’язаний із підвищеним ризиком виявлення вузлів щитоподібної залози через 12-14 років після опромінення, а ризик виникнення неопластичних вузлів вищий, ніж не неопластичних. Серед найбільш вагомих результатів когортного дослідження виділяють оцінки ризику раку щитоподібної залози в період 12-30 років після аварії для дітей та підлітків, опромінених радіоактивним I-131. При першому обстеженні виявлено 45 випадків раку, надлишковий відносний ризик склав 5,2. Протягом наступних 2001 - 2008 років діагностовано 65 випадків раку, ризик дорівнював 1,9, За результатами 5-го циклу (2012 - 2015 роки) виявлено 47 випадків раку щитоподібної залози, відповідна оцінка ризику склала 1,4.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01 серпня 2025 року № 1217 затверджено Стандарт медичної допомоги «Радіойодтерапія при диференційованому раку щитоподібної залози». Диференційований рак щитоподібної залози, є найпоширенішим раком ендокринної системи, на який припадає близько 5% вузлів щитоподібної залози, які дуже часто трапляються у загальній популяції, і відповідно до методу виявлення та віку людини, їх поширеність може наближатися до 20-50% у загальній популяції. Основними факторами ризику розвитку диференційованого раку щитоподібної залози є вплив радіації, сімейна схильність, вік та дефіцит йоду. Рак щитоподібної залози часто протікає безсимптомно на ранніх стадіях, але з часом можуть з’являтися такі ознаки як ущільнення або вузол на шиї, біль у шиї, що може віддавати у вухо, утруднене ковтання, хрипота, утруднене дихання, а також кашель, не пов’язаний з інфекцією. Рак щитоподібної залози, як правило, добре піддається лікуванню, за умови встановлення діагнозу на ранній стадії хвороби.

У місті Києві є всі можливості для раннього виявлення та лікування захворювань щитоподібної залози. У кожному районному комунальному діагностичному центрі проводиться безвідмовний прийом спеціалістів-ендокринологів за направленням сімейного лікаря, виконання УЗД-досліджень, наявні сучасні лабораторії, високоточне обладнання. Консультації та обстеження населення здійснює КНП «Київський міський клінічний ендокринологічний центр», вул. Рейтарська, 22; консультативна поліклініка центру, вул. Євгена Чикаленка, 22а.