Про вплив стресу на організм людини
Стрес – пристосувальна реакція, яка підвищує шанси на виживання в критичних умовах завдяки позитивному мобілізуючому впливу. Але така реакція корисна для організму лише при короткочасному стресі. Тривалий стрес спричиняє виснаження захисних механізмів, розвиток патологічних змін з боку багатьох органів та систем, може провокувати загострення хронічних захворювань і патологічних станів.
Стрес поділяють на різні типи залежно від тривалості, джерела та реакції. Гострий стрес є результатом безпосередніх складних ситуацій. Реакція організму «бийся або біжи» призводить до тимчасових фізіологічних змін, таких як прискорене серцебиття та викид адреналіну.
Хронічний стрес відбувається при збереженні стресових ситуацій протягом тривалого періоду, що призводить до кумулятивних фізіологічних і психологічних ефектів - судинних захворювань, тривожності і депресії.
Епізодичний гострий стрес характерний для людей, які ведуть хаотичний спосіб життя, стикаючись з крайніми строками виконання обов’язків або міжособистісними конфліктами, що погіршує повсякденне функціонування.
Травматичний стрес виникає у відповідь на стихійні лиха, нещасні випадки або насильницькі дії. Травма переважає здатність людини справлятися з наслідками та може призвести до симптомів посттравматичного стресового розладу.
Екологічний стрес виникає через несприятливі або складні умови в оточенні, включаючи шум, забруднення, перенаселеність або небезпечні умови життя, сприяючи почуттю дискомфорту чи занепокоєння.
Психологічний стрес виникає внаслідок когнітивних або емоційних факторів, пов’язаних з роботою, навчанням, соціальними порівняннями, які супроводжуються тривогою.
Фізіологічний стрес відноситься до реакції організму на внутрішні або зовнішні стресори, які порушують гомеостаз. Це хвороби, травми, дефіцит сну або харчування, які погіршують здоров’я та благополуччя.
Хронічний стрес зумовлює зменшення кількості нейронів та їхніх дендритних відростків, а також структурні зміни в синаптичних закінченнях, пригнічення нейроґенезу. Існує зворотний зв’язок між рівнем кортизолу та пам’яттю.
Гострий стрес викликає збільшення частоти серцевих скорочень, сильніші скорочення серцевого м’яза, розширення серця та перенаправлення крові до великих м’язів. Навпаки, хронічний стрес викликає тривалу активацію симпатичної нервової системи, що призводить до підвищення рівня гормонів стресу, таких як кортизол та адреналін, а це сприяє окислювальному стресу, ендотеліальній дисфункції та запаленню, розвитку атеросклерозу, погіршенню функції судин, змінам ліпідного обміну, посилюючи серцево-судинний ризик.
Порушення регуляції вегетативної нервової системи викликає каскад фізіологічних ефектів у дихальній системі - бронхіальну гіперчутливість, запалення, вироблення слизу. Виникає звуження дихальних шляхів, задишка та прискорене поверхневе дихання. Підвищується сприйнятливість до респіраторних інфекцій, загострюються бронхіальна астма та хронічне обструктивне захворювання легень.
Звуження судин шлунково-кишкового тракту під впливом гормонів стресу зменшує приплив крові до кишечника, перешкоджаючи шлунково-кишковій секреції та всмоктуванню поживних речовин, змінюючи склад та різноманіття кишкової мікробіоти. Хвороба Крона та інші виразкові захворювання кишкового тракту тісно пов’язані зі стресом. Навіть перенесений у дитячому віці стрес може зумовити розвиток цих захворювань у дорослому житті.
Кортизол і катехоламіни впливають на опорно-руховий апарат, спричиняють виснаження м’язів, зниження щільності кісткової тканини. Напруга опорно-рухового апарату обумовлює головний біль напруги, розлади скронево-нижньощелепного суглоба.
Хронічним стресом обумовлені порушення тонкого балансу репродуктивної осі – спостерігаються нерегулярний менструальний цикл, ановуляція та безпліддя у жінок, відсутність сексуального бажання, еректильна дисфункція та погіршення якості сперми у чоловіків.
Сильний стрес через пригнічення імунної системи здатний зумовити зростання ризику злоякісних новоутворень, прогресування пухлини.
До дослідження стресостійкості військових було залучено 123 офіцери віком 30–55 років, які виконували завдання тривалістю до 6 місяців у зоні бойових дій у штабах або командних пунктах на посадах управлінського рівня. Було сформовано групу з 37 офіцерів які регулярно займалися фізичними вправами, та групу з 86 офіцерів, які не дотримувалися режиму рухової активності. Рівень стресу в групах оцінювався за психодіагностичними методиками. Встановлено, що стрес під час виконання службово-бойових завдань відчували усі без виключення офіцери, соматичні його симптоми були притаманні офіцерам обох груп. Однак, частота прояву симптомів у офіцерів групи, які не займались регулярно фізичною активністю, після повернення з відрядження була достовірно вищою, ніж у групі фізично активних офіцерів. Це дозволило стверджувати, що регулярна рухова активність в процесі виконання службово-бойових завдань полегшує негативний вплив стресорів, підвищує стресостійкість офіцерів, сприяє відновленню їх емоційного стану, підтриманню фізичного і психічного здоров’я, та, відповідно, покращенню показників професійної та бойової діяльності.