Про порівняння методів оцінки впливу шкідливих факторів на організм людини у професійному середовищі
Профілактична медицина здавна приділяє особливу увагу питанню захисту людини від дії небезпечних речовин на виробництві. У зв’язку з тим, що різні токсичні речовини мають різний рівень токсичності та різні шляхи потрапляння в організм людини, одним із методологічних підходів до вирішення цієї проблеми було встановлення для кожної з цих речовин граничнодопустимих концентрацій (ГДК), які є показниками безпечного рівня вмісту шкідливих речовин у довкіллі.
Фахівці Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України здійснили аналітичний огляд наукових публікацій для порівняння ГДК та ризиків як методологічних підходів до оцінки впливу шкідливих факторів, зокрема пилу, на організм людини.
Гранично-допустима концентрація шкідливої речовини є показником безпечного рівня вмісту шкідливої речовини у довкіллі, тобто такої максимальної кількості шкідливої речовини в одиниці об’єму або маси, яка за умови щоденного впливу протягом необмеженого часу не викликає будь-яких змін в організмі людини і несприятливих спадкових змін у потомстві, не призводить до порушення нормального відтворення основних ланок екологічної системи природнього об’єкту. Такий підхід виявився досить ефективним, тому що дозволив встановити ефективний контроль за станом навколишнього середовища, зробити його більш безпечним, знизити рівень захворювань, що пов’язані зі шкідливою дією токсичних речовин.
Надходження шкідливих речовин через шкіру також залежить від багатьох факторів. Динамічне спостереження за здоров’ям людини кардинально відрізняється від експерименту на тваринах, тому у значення ГДК закладається статистична ймовірність 95%, що це значення ГДК не призведе до захворювання.
Основну масу пилу в повітрі робочої зони складають крупнодисперні частинки, які мають розмір у межах 50–100 мкм. Потрапивши в органи дихання, вони осідають у верхніх дихальних шляхах і не досягають альвеол. В альвеоли проникають, як правило, мікрочастинки менше ніж 2 мкм, які, не дивлячись на те, що складають переважно більшу кількість частинок аерозолю, складають незначний процент його маси. Тому поширення такого захворювання легень, як пневмоконіози, більше корелює не з загальною масою аерозолю, а з масою його фракції, яка проникає в альвеоли. Для різних видів аерозолів достовірність кореляції буде різною. Нерозчинні мікрочастинки, осідаючи в альвеолах, викликають пневмоконіози й інші ураження альвеол, а наночастинки, що здатні проникати крізь стінки альвеол у кровоносне русло, мігрують по судинам із током крові, наносять шкоду різним органам і системам залежно від їхньої тропності. Дисперсний склад наночастинок практично не пов’язаний з дисперсним складом загального пилу, що знаходиться у повітрі. Більше того, у ряді випадків наночастинки практично не впливають на формування пневмоконіозів, а є відповідальними за формування патології в інших органах і системах.
В разі оцінки ризиків спираються не лише на вагові концентрації пилу в повітрі робочої зони, які опосередковано вказують на ризик захворювання, але й на концентрації токсичної речовини в організмі людини. Саме доза токсичної речовини в організмі і його стан, тобто дозаефект, найкраще відображають ризик розвитку тієї чи іншої патології. Оцінка ризиків враховує не лише концентрацію речовини, а й інші фактори, такі як час впливу, можливість контакту з речовиною, індивідуальні особливості працівника та інші обставини.
Гранично-допустимі концентрації мають як свої переваги, так і недоліки. Вони прості у застосуванні, корисні для встановлення максимальних допустимих рівнів концентрації шкідливих речовин у повітрі, дають можливість швидкої оцінки відповідності умов праці нормативним вимогам. Проте ГДК не враховують усі специфічні обставини та індивідуальні фактори, обмежені в оцінці довгострокових впливів і кумулятивних ефектів. Оцінка ризиків дозволяє давати комплексну та гнучку оцінку впливу шкідливого фактору на організм людини з урахуванням індивідуальних особливостей та специфічних умов експозиції, підходить для аналізу складних і багатофакторних ситуацій, своєчасного вжиття заходів зменшення ризику. Але проведення оцінки ризику є складним, вимагає більше даних і ресурсів, може бути суб’єктивним та у великій мірі залежати від методології. Зроблено висновок, що у багатьох випадках доцільно використовувати разом обидва підходи для отримання найповнішої картини впливу небезпечних речовин на здоров’я працівників на виробництві.