Про можливості ранньої діагностики порушень слуху
Втрата слуху – поширена проблема, з якою протягом життя хоча б раз стикається кожна людина. Від втрати або погіршання слуху на планеті страждають майже 500 млн людей. Причини, що викликають втрату слуху, дуже різноманітні. Втрата слуху може бути спричинена спадковими і неспадковими факторами, певними ускладненнями під час вагітності та пологів, інфекційними та хронічними захворюваннями, травмою голови або вуха, віковими змінами. Широко відомий руйнівний професійний та побутовий шумовий вплив на організм людини.
Втрата слуху у працездатному віці за сучасних умов має надзвичайно високу медикосоціальну значимість. Нейросенсорна приглухуватість професійної етіології посідає перше місце (74,2%) у структурі причин зниження слуху у працездатному віці. 57,6% працівників внаслідок впливу шуму не можуть зосередитися на роботі та швидко втомлюються, у 28,1% шум на робочому місці викликає часті головні болі. Нейросенсорна приглухуватість супроводжується комплексом психосоціальних факторів, що включають страх працівника бути відстороненим від роботи, соціальний та особистісний дискомфорт внаслідок поступового зниження слуху; небажання чи сором’язливість виглядати «глухим» та негативне ставлення людей у соціальних групах до осіб зі зниженим слухом. Фахівці Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика розглянули на сторінках журналу «Сімейна медицина Європейські практики» можливості ранньої діагностики порушень слуху пацієнтів на первинній ланці медичної допомоги (https:// family-medicine.com.ua/article/view/273918/269423).
Рання діагностика порушень слуху на первинній ланці медичної допомоги становить певні труднощі із-за необхідності застосування високо технологічних методів обстеження слухової системи, які доступні лише на вторинній та третинній ланках охорони здоров’я. Використання певного алгоритму діагностики порушень слуху на первинній ланці покращує якість діагностики, оптимізує маршрут пацієнта та забезпечує максимально раннє проведення лікувальнопрофілактичних заходів, що може позитивно позначитися на результатах лікування та якості життя пацієнтів.
До компетенції сімейного лікаря входить дослідження слуху шепітною і розмовною мовою, що недостатньо для діагностики порушень слуху, а також диференціальна діагностика порушень звукосприйняття та звукопроведення. Автори пропонують використовувати алгоритм діагностики порушень слуху, який включає ретельний збір скарг, повний слуховий анамнез, заповнення опитувальника, огляд із застосуванням методик слухового паспорту. Проводиться огляд зовнішнього слухового проходу за допомогою отоскопу, оцінюється стан барабанної перетинки за допомогою пневмоскопії з нагнітанням повітря в закупорений зовнішній слуховий прохід.
Нерухлива барабанна перетинка вказує на рідину в порожнині середнього вуха, новоутворення в порожнині середнього вуха або жорстку чи склеротичну барабанну перетинку. Гіпермобільність барабанної перетинки може свідчити про розрив ланцюга слухових кісточок. Якщо барабанна перетинка може рухатись лише при негативному тиску, це може бути викликано втягненням барабанної перетинки або середнього вуха із заблокованою євстахієвою трубою.
При дослідженні слуху мовою зазвичай використовують слова зі спеціальної таблиці чи двозначні числівники. При дослідженні шепітною мовою голову пацієнта повертають так, щоб досліджуване вухо було звернено до дослідника, якого хворий не повинен бачити. З метою уникнення помилок пацієнт натискає на козелок вуха, що не досліджується, тим самим, закриваючи зовнішній слуховий прохід. У нормі людина повинна чути шепітну промову на відстані не менше 6 м. Якщо пацієнт не чує, дослідник, поступово наближаючись, повторює слова доти, доки хворий зможе чітко почути промовлені числівники і правильно повторити їх. Ця відстань у метрах вноситися в слуховий паспорт. У разі різкого зниження слуху проводиться дослідження розмовною мовою або криком (для кожного вуха окремо).
Для визначення локалізації ураження звукового аналізатора (звукопровідного або звукосприймаючого відділу) виконують дослідження із застосуванням камертонів. При захворюваннях звукопровідного відділу (сірчана пробка, середній отит тощо) знижується лише повітряна провідність. Захворювання звукосприймаючого апарату призводять до порушення і кісткової, і повітряної провідності. Результати дослідження слуху мовою та за допомогою камертонів також заносять у слуховий паспорт.
На первинному прийомі сімейним лікарем у пацієнтів із глибоким порушенням слуху пропонується застосувати такий об’єктивний метод дослідження слуху як безумовні рефлекторні реакції на звук. Суть реакцій полягає у скороченні м’язової тканини у відповідь на інтенсивний звуковий стимул. Розрізняють соматичні та вегетативні безумовні реакції. При соматичній реакції скорочується поперечносмугаста м’язова тканина (скелетна мускулатура) – людина здригається, спостерігається закривання повік. При вегетативній реакції скорочується гладка мускулатура, що призводить до розширення зіниць.
Таким чином, запропонований алгоритм діагностики втрати слуху дозволяє вже на етапі первинної ланки медичної допомоги діагностувати та систематизувати найбільш поширені причини порушень слуху. Це дає можливість раннього встановлення діагнозу, застосування заходів профілактики та прогресування глухоти, попередження впливу виробничого шуму, вібрації, ототоксичних хімічних речовин, своєчасного забезпечення пацієнта засобами реабілітації порушень слуху. Медичними протипоказаннями до допуску на роботу, пов’язану з впливом інтенсивного шуму, є стійке зниження слуху будь-якої етіології, хоча б на одне вухо, отосклероз та інші хронічні захворювання вуха із несприятливим прогнозом, порушення функції вестибулярного апарату будь-якої етіології, у тому числі хвороба Мен’єра, наркоманія, токсикоманія, хронічний алкоголізм, виражена вегетативна дисфункція, гіпертонічна хвороба.