Ландшафтна екологію міста Києва
Антропогенне забруднення великих міст, значні зміни клімату обумовлюють наукові пошуки в напрямку оздоровлення життєвого простору людей. Дослідження і практична робота протягом останнього десятиріччя фахівців Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України дозволили виконати підбір екологічно ефективного і стійкого асортименту рослин для озеленення антропогенно трансформованих територій міста Києва.
Ландшафтна екологія зародилась у середині 20 сторіччя у Німеччині і своїм головним завданням окреслила визначення функціональної ролі ландшафту у створенні стійких до антропогенного впливу природних екосистем. Цей науковий напрямок розвивається вченими нашої країни, отримав методологічну базу геологічного районування, просторової ландшафтної диференціації.
Нині більшість створених зелених насаджень та природних територій в межах мегаполісів перебувають в стадії ландшафтної деградації. Такі чинники у місті Києві, як повітряна та ґрунтова сухість, низька родючість, засоленість і хімічна забрудненість ґрунтів, особливо в насадженнях вулиць і в напрямку до центру міста, найбільше погіршують умови зростання деревних рослин. Сильно пригнічені в міських умовах і гриби, що живуть в симбіозі з мікотрофними деревними породами. Мікоризні гриби проникають безпосередньо в корінь рослини і утворюють грибницю, яка допомагає корінню зміцнювати імунітет, боротися із збудниками різних хвороб, поглинати воду, фосфор і поживні речовини з ґрунту. Мікориза зменшує споживання води до 50%; запасає поживні речовини для рослин на бідних ґрунтах; сприяє швидшому зростанню і покращує стан та якість рослин; збільшує стійкість до засухи і захворювань; стійкість до солей і важких металів; прискорює вкорінення на новому місці. Умовою для розвитку мікоризи для стійкості рослин є внесення при посадці рослин у пристовбурові круги органічного шару мульчі, лісової підстилки, компосту.
Київ розміщений на межі лісової та лісостепової зон. На правому березі основними ґрунтоутворюючими породами виступають водно-льодовикові піщані відкладення; на пагорбах вздовж русла Дніпра – лес легко-суглинистого механічного складу. На лівому березі породи представлені піщаними та супіщаними відкладеннями. Основними типами ґрунтів у Києві є підзолисті піщані, сірі легко-суглинисті, а також дернові та слабогумусові піски.
На околицях Києва переважають ліси з сосни звичайної, дубу, рослинність заплав річок. Раніше у заплавах були заплавні діброви, потім їх змінили луки. Зараз на залісених площах переважають ліси із тополі чорної, верби білої. Вздовж річок, струмків та боліт поширені також чорновільхові ліси. Умови території Києва для деревних видів загалом є задовільними за ґрунтово-кліматичними особливостями і критичними за рівнем техногенного навантаження. Існують конкурентні взаємини між автохтонними та чужорідними видами рослин.
Стратегічним завданням є озеленення міста Києва рослинами, стійкими в міських умовах і здатними виконувати притаманні їм функції оздоровлення життєвого простору людини. В ідеалі урбанізовані екосистеми, як і природні, мають бути самодостатніми і продукувати власну енергію для потреб мегаполісу, або максимально мінімізувати затрати на підтримку свого розвитку.
Моделювання природних фітоценозів включає два етапи. На першому у ботанічних садах, дендропарках залучаються кращі екотипи з різних природних популяцій з наступним штучним добором стійких до несприятливих чинників. На другому етапі формується модельна місцева популяція рослин для розмноження і вирощування садивного матеріалу. Далі розглядається адаптивний потенціал виду. Прихований адаптивний потенціал популяції рослин зазвичай розкривається в процесі її взаємодії з умовами довкілля. В урбанізованих екосистемах перевага віддається таким видам, які здатні до акліматизації та натуралізації, не створюють загроз інвазійного характеру та мають достатній потенціал для селекційної роботи і популяційних досліджень. Прикладом слугують гіркокаштан звичайний, горіх волоський, платан кленолистий, гінкго білоба, ялина колюча, катальпа звичайна. Є види рослин, які в умовах інтродукції адаптуються досить легко, не змінюючи своєї генетичної структури і здатні до натуралізації, але у зв’язку зі змінами клімату є надзвичайно агресивними і складають реальну загрозу для місцевих популяцій автохтонних видів на антропогенно трансформованих територіях. Прикладом є північноамериканські види – клен ясенелистий, амброзія полинолиста, робінія звичайна, золотушник канадський.
В результаті екологічного зонування території міста Києва виділено 9 екотопів, цільова меліорація умов яких має вирішальне значення для збереження функцій зелених насаджень: екотопи лісових та лісопаркових масивів; міських парків, садів, скверів; житлових масивів сучасної забудови; житлових масивів старої забудови; територій промислових підприємств; інтенсивних автотранспортних систем і територій з твердим покриттям; намивних пісків; заплав річки Дніпро, річкових систем, болотних угідь; яружно-балкових систем і природних відшарувань. Для кожного з видів екотопів здійснено підбір стійкого асортименту рослин.
Парки, сади, сквери міста – це головний резерв живої природи на будь-якій урбанізованій території. Парки Києва розділені дослідниками на три групи: створені на основі лісів формації дубу звичайного; на основі лісів формації сосни звичайної; рослинності заплав річок. Для міста особливо важливі великі парки розміром – більше 5 га, які зберегли складну ярусність і здатні регулювати та формувати мікроклімат. Саме з новими, створеними людиною, фрагментами садово-паркового ландшафту, де переважають компоненти природи, пов’язують певні сподівання подолати такі негативні явища, як техногенна запиленість атмосфери, збільшена загазованість і зменшена іонізація повітря. Парки безпосередньо впливають на стан навколишнього середовища, найбільший ефект досягається у тому випадку, коли паркові простори розміщують на територіях, раніше зайнятих промисловим виробництвом або звалищами.
Дослідники дійшли висновку, що моделювання природних фітоценозів в урбанізованих екосистемах, перехід на генетико-селекційні основи формування міських зелених насаджень, створення повноцінної екологічної мережі та адекватне за площею озеленення зможуть кардинально покращити якість життєвого простору людини.