Залученість жінок на рівні з чоловіками у сферу політики – одна з важливих ознак забезпечення гендерної рівності

Не даремно на міжнародному рівні в різноманітних звітах питання доступу жінок до ресурсів та влади є важливим критерієм рівних можливостей та економічного добробуту суспільства.

У Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” надається визначення терміну “позитивні дії” (як “спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України”); зазначається, що “державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на застосування позитивних дій”; позитивні дії не вважаються дискримінацією за ознакою статі; окрім того, “дозволяється застосування позитивних дій з метою досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування з урахуванням категорій посад службовців”. Однак, в Законі не зазначений зміст та механізм впровадження позитивних дій, а також відповідальність за їхню відсутність, що робить згадані положення Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” лише декларативними твердженнями. У 2013р. в Україні нарешті була запроваджена 30% гендерна квота для виборів народних депутатів. Так були внесені зміни до Закону України про “Політичні партії України” (Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів” від 21 листопада 2013р.), згідно яких мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку. Втім, на виборах 2014р. ця гендерна квота не дала очікуваних результатів (20 із 29 партій не дотрималися її), адже вона не мала відповідних санкцій і не передбачала чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. До того в Україні було близько 10 попередніх спроб запровадити ті чи інші квоти, але всі вони не були успішними. У 2015р. 30% гендерну квоту було законодавчо поширено на рівень місцевих виборів. У прийнятому 14 липня 2015р. Законі України “Про місцеві вибори” у ст.4 “Рівне виборче право” зазначено: “Усі кандидати ... мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі відповідних місцевих виборів. Представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку”. Цим же Законом було внесено зміни до Закону України “Про політичні партії в Україні” та введено вимогу щодо статутів політичних партій у частині інформації про гендерні квоти. Так, у ст.8 зазначено, що статут політичної партії повинен містити, в т.ч., “розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах і має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку”. Прийняття у новому Законі “Про місцеві вибори” 30% гендерної квоти не пройшло непоміченим у експертних (політичних, наукових, медійних) середовищах. Інформація про необов’язковість гендерної квоти спровокувала дебати і навіть судові позови. І хоча, як було зазначено вище, очікуваного результату представництва 30% жінок в органах місцевої влади досягнуто не було, але на рівні публічного дискурсу привернуто увагу до проблеми недопредставленості жінок у великій політиці. І 1 липня 2019 року Верховна Рада прийняла Виборчий кодекс, який передбачає введення гендерних квот в Україні на рівні 40%. Згідно з поправками до кодексу, в кожній п’ятірці партійного виборчого списку повинні бути як жінки, так чоловіки (не менше двох кандидатів кожної статті). Новий виборчий кодекс запрацює з 2023 року.

Отже, Верховна рада України з кожним скликанням прагне до все більшої гендерної збалансованості: в VII скликанні працювали 46 жінок-нардепів, у VIII – 56 (12%), а в IX – 87 (це понад 20% від усього складу).