Міжнародний день людей похилого віку - 1 жовтня

Старіння – поступовий і незворотний патофізіологічний процес, що проявляється зниженням функцій тканин і клітин, значною різноманітністю патологій, включаючи дегенеративні процеси у нервовій системі, серцево-судинні захворювання, метаболічні розлади, підвищений ризик захворювань скелета та імунної системи. Досягнення біології і медицини все ще не в змозі запобігти різним хронічним захворюванням, що виникають разом зі старінням. Міжнародна група вчених виконала аналіз сучасних поглядів щодо причин і маніфестації процесів старіння.

Механізми старіння остаточно не вивчено. Існують кілька груп теорій, згідно з якими намагаються пояснити цей процес. Генетичні теорії розглядають старіння як процес, запрограмований в генах людини. Теорії пошкодження клітин висувають вільні радикали в якості головної причини пошкоджень, зокрема мітохондрій. Гормональні теорії на перше місце ставлять зниження рівня статевих гормонів. Епігенетичні теорії пояснюють старіння змінами в експресії генів, втратою інформації в результаті епігенетичного дрейфу. Прихильники теорії еволюції вважають, що певні гени, які мають сприятливий вплив у ранньому віці людини, можуть мати шкідливий вплив у подальшому житті, викликаючи старіння. Перелічені теорії не виключають одна одну. Виходячи з них, розробляються терапевтичні стратегії для підвищення якості і тривалості життя людини.

Перелік ознак старіння запропонований у 2013 році науковцями в галузі геронтології. Він став фундаментом для розуміння складності процесу. Перелік ознак старіння включає:

- Нестабільність геному, що полягає у накопиченні із часом пошкоджень ДНК і мутацій у клітинах під впливом екзогенних та внутрішніх факторів. Ендогенне пошкодження ДНК (помилки реплікації ДНК, дефекти розходження хромосом, процеси окиснення) вважають основним біомаркером геномної нестабільності, зокрема розривів подвійної спіралі ДНК. Зміни ДНК можуть вплинути на важливі гени та шляхи транскрипції, що призведе до дисфункції клітин, та може зрештою порушити цілісність тканин.

- Укорочення теломерів - захисних «ковпачків» на кінцях хромосом. Оскільки теломери стають коротшими, клітини втрачають здатність до поділу та регенерації, відбувається їх загибель і так зване реплікативне старіння.

- Епігенетичні зміни. До них належать зміни в структурі ДНК і пов’язаних із нею білках, що може впливати на експресію генів. З часом епігенетичні зміни можуть порушити нормальну регуляцію генів і призводять до старіння.

- Порушення протеостазу. Протеостаз підтримує пул протеїнів, необхідних для нормального функціонування клітин, у належній якості і в повному обсязі. Накопичення пошкоджених білків може порушити функцію клітин і зумовити розвиток окремих вікових захворювань.

- Порушення розпізнавання поживних речовин. Сигнальні шляхи поживних речовин у клітинах, таких як інсуліноподібний фактор росту, є критично важливими для координації клітинного метаболізму. При надлишковому поглинанні поживних речовин утворюються і зберігаються складніші структури із простіших, а дефіцит запускає поглинання внутрішніх запасів. При метаболічних захворюваннях відбувається порушення регуляції цих сигнальних шляхів. У осіб похилого це призводить до змін у споживанні поживних речовин і пошкодженню клітинного гомеостазу.

- Мітохондріальна дисфункція. Мітохондрії виробляють енергію. З віком погіршується їх функція, збільшується кількість активних форм кисню, порушується вироблення енергії, що призводить до змін клітинного метаболізму.

- Старіння клітин є незворотною зупинкою росту. Клітини можуть увійти в цей стан у відповідь на стрес або пошкодження. Накопичення клітин, що старіють, з часом може спричинити дисфункцію тканин і запалення.

- Виснаження стовбурових клітин. Стовбурові клітини мають здатність регенерувати та відновлювати тканини. Однак у міру дорослішання здатність стовбурових клітин до поділу і диференціювання знижується, а отже знижується здатність до регенерації тканин.

- Зміна міжклітинних зв’язків. Клітини взаємопов’язані за допомогою різних сигнальних молекул. З віком зв’язок між клітинами може порушуватися, що спричиняє дисфункції тканин, розлади і запалення.

Старіння, і рак мають низку подібних ознак. Геномна нестабільність, епігенетичні зміни, хронічне запалення дуже схожі на специфічні ознаки раку, і тому є загальними ознаками. Навпаки, інші характерні ознаки старіння, наприклад, виснаження теломерів і виснаження стовбурових клітин діють на можливе пригнічення онкогенезу, і тому їх можна вважати антагоністичними ознаками. На відміну від раку, старіння не є молекулярною хворобою. Головною ознакою старіння в усього живого є вікові захворювання.

Тривалість життя людини тісно пов’язана зі зниженням можливостей репарації та регенерації тканин і органів. У відповідь на стрес на молекулярному, клітинному та системному рівнях генетичні, епігенетичні та регуляторні чинники зумовлюють зниження фізіологічних можливостей організму. Хоча кількість ранніх клітин, які старіють, невисока, вони можуть обмежувати регенераційну здатність стовбурових клітин тканин і призводити до накопичення клітинних пошкоджень, спричиняючи в такий спосіб вікові захворювання.

Молекулярні маркери старіння дають змогу оцінити біологічний вік для запобігання асоційованому з віком функціональному зниженню та захворюваності, що стає надзвичайно актуальним для медичної науки і практики в умовах неухильного старіння населення світу. Використання отриманих людством знань має бути реалізовано якомога швидше.

В світі відмічається тенденція постаріння населення. У 2024 році, за підрахунками експертів, в Європейському регіоні ВООЗ кількість людей у віці старше 65 років стала більше, ніж дітей до 15 років. Це спричиняє нові соціальні, економічні та медичні проблеми, які вимагають приділити увагу збереженню здоров’я у старшому віці, щоб пом’якшити наслідки старіння населення. У новій доповіді ВООЗ «Заохочення фізичної активності та здорового харчування в Європейському регіоні ВООЗ для збереження здоров'я у старшому віці» йдеться про дорожню карту забезпечення здорового довголіття (https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/373061/WHO-EURO-2023-8002-47770-70520-eng.pdf?sequence=1&isAllowed=y).

Організація Об’єднаних Націй оголосила період 2021-2030 років Десятиліттям здорового старіння, що відкриє можливість для урядів країн, всіх кіл суспільства покращити життя людей похилого віку, 
їхніх сімей та місцевих спільнот. Здорове старіння – це процес розвитку та підтримки функціональних можливостей, необхідних людині для благополучного життя у похилому віці. Функціональні 
можливості – це набір здібностей, що дозволяють людям похилого віку жити і діяти відповідно до своїх ціннісних установок і уявлень про себе.

Фізична активність та здорове харчування протягом усього життя можуть сприяти профілактиці неінфекційних захворювань, таких як серцево-судинні хвороби, рак, діабет, деменція та порушення 
психічного здоров’я. Для повноцінного довголіття людей старшого віку ВООЗ визначила три основні способи покращення стану здоров’я. 

- Вживання більше фруктів та овочів і менше продуктів харчування глибокої переробки з високим вмістом цукру, солі та насичених жирів. Найкращим прикладом збалансованого раціону є 
середземноморська кухня.

- Дотримання рекомендації ВООЗ щодо присвячення помірній фізичній активності щонайменше 150 хвилин на тиждень, що знижує ризик смертності від усіх причин на 28%. Рекомендуються літнім людям також 

додаткові вправи на розвиток рівноваги, збільшення рухливості, скорочення втрати м’язової маси та підтримання щільності кісткової тканини.

- Нарощування фізичної активності у групі людей старшого віку може знизити ризик смертності від усіх причин на 35%.

Малорухливий і переважно сидячий спосіб життя, одноманітний і навіть нудний розпорядок кожного дня – невірне і досить розповсюджене уявлення про життя в старості. Політика Європейських 

країн повинна створювати більше можливостей та вкладати більше коштів у популяризацію здорового способу життя, щоби підвищити тривалість здорового життя для всіх. Розробники політики 

несуть велику відповідальність за підготовку до майбутніх демографічних зрушень. У доповіді ВООЗ описано кілька можливих заходів у цьому напрямі.

- Для більш ефективних спільних дій пропонується у країнах регіону уніфікація системи спостереження за здоров’ям.

- У політиці, спрямованій на заохочення фізичної активності, необхідно приділяти першочергову увагу соціальним зв’язкам та програмам, що реалізуються на рівні місцевих спільнот.

- Державна політика має передбачати включення до програми медичної освіти питань, пов’язаних із харчуванням.

- Ключову роль у консультуванні та інструктуванні з питань здорового харчування та щоденної фізичної активності має відігравати ланка первинної медико-санітарної допомоги.

Процес старіння населення у всьому світі прискорюється, і цей демографічний перехід впливатиме практично на всі аспекти життя суспільства. Країни зобов’язалися 
в цей період нікого не залишити поза увагою та забезпечити кожній людині можливість реалізувати свій потенціал в умовах гідності та рівності та у здоровому 
навколишньому середовищі. Вже сьогодні чисельність людей віком від 60 років становить понад 1 мільярд людей, причому більшість із них проживає в країнах з 
низьким та середнім рівнем доходу. Багато хто не має доступу навіть до базових ресурсів, необхідних для повноцінного та гідного життя. Інші стикаються з 
численними перешкодами, які не дозволяють їм повною мірою брати участь у житті суспільства і потребують стороннього догляду.