Іонізуюче випромінювання як чинник ризику захворювань щитоподібної залози

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 року №1493 затверджено Положення про експерта з радіаційного захисту. Цим Положенням установлюються кваліфікаційні характеристики, вимоги до обсягу знань та практичних навичок експертів з радіаційного захисту, які є достатніми для надання суб’єктам діяльності у сфері використання ядерної енергії, іншим юридичним та фізичним особам, органам державної влади рекомендацій з питань забезпечення радіаційного захисту персоналу та населення відповідно до законодавства України та з урахуванням міжнародних і європейських норм та практик, і компетентність якої визнана Держатомрегулю- ванням. Діяльність підприємств, установ та організацій, поведінка окремих осіб має відповідати принципам культури радіаційної безпеки, величина індивідуальних доз опромінення, кількість осіб, які опромінюються, та ймовірність опромінення від будь-якого з видів іонізуючого випромінювання мають бути настільки низькими, наскільки це може бути практично досягнуто, враховуючи економічні і соціальні фактори. Серед напрямів компетенції експертів з радіаційного захисту – галузь знань «охорона здоров’я», спеціальність «медицина», професійне та медичне опромінення, ефекти для здоров’я людини опромінення тіла та окремих його частин.

Захворювання щитоподібної залози є значним ендокринним розладом, на них у світі страждає 200 млн осіб. В Україні важливою причиною збільшення тиреоїдної патології є несприятлива екологічна ситуація, яка значною мірою поглибилась після Чорнобильської катастрофи. За умов йодного дефіциту, притаманного більшості областей, наслідки підсилюються дією шкідливих антропо- та техногенних чинників. Основним фізичним чинником, який суттєво порушує стан залози, є природне та штучне іонізуюче випромінення.

Міжнародною агенцією з вивчення раку у 2012 році визначено, що рентгенівське та гамма- випромінення є канцерогенними чинниками групи 1 для щитоподібної залози. Згідно з гігієнічним нормативом України (2022) іонізуюче випромінення також віднесено до групи 1 факторів з доведеною канцерогенністю для людини, зокрема його впливу на щитоподібну залозу. Нині доведено, що підвищений ризик застосування іонізуючого випромінення у терапевтичних та діагностичних цілях залежить від отриманої дози, частини тіла, що зазнала опромінення, віку пацієнта, наявності генетичних передумов.

Іонізуюче випромінення як високоенергетичний процес здатен витісняти електрони з атомів, розривати хімічні зв’язки, спричиняти мутації, деструкції ланцюгів ДНК, загибель клітин. Щитоподібна залоза як важливий елемент підтримки гомеостазу в організмі чутлива до зовнішніх впливів. У жертв атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі Американським онкологічним товариством визначено вищий ризик виникнення раку певних локалізацій: рак щитоподібної залози займав третє місце після лейкозу і множинної мієломи, випереджаючи виникнення таких поширених локалізацій як рак молочної залози та рак сечового міхура.

Сучасні дослідження професійного впливу на медичний персонал низьких доз іонізуючого опромінення показали існування прямої залежності між стажем роботи з джерелами опромінення та наявністю вузлів у щитоподібній залозі. Тривалий влив на китайських працівників лікарень низьких доз іонізуючого опромінення сприяв порушенню функції залози, про що свідчило зниження в крові гормонів щитоподібної залози. Залоза жінок виявилась значно більш чутливою, ніж залоза чоловіків. Збільшення частоти тиреоїдних дисфункцій при збільшенні річної кумулятивної дози було відмічено при обстеженні більше тисячі медичних працівників, які контактували з низькодозованим рентгенівським опроміненням.

Протягом останніх десятиліть активно вивчається питання ризику виникнення раку щитоподібної залози внаслідок іонізуючої діагностичної візуалізації. Доказовий матеріал для висновків є недостатнім, але відомо, що радіаційне опромінення, яке надходить від різних джерел, може кумулюватись протягом життя. Тому необхідна доказовість доцільності використання таких діагностичних процедур і реєстрація їх в медичній документації пацієнта.

Після Чорнобильської катастрофи радіоізотопне ураження щитоподібної залози радіоактивним йодом великих контингентів населення призвело до появи різноманітної патології залози, зокрема новоутворень злоякісного і доброякісного характеру. Ураження залежало від віку, в якому було отримано ушкодження та стану забезпечення організму йодом. В Україні захворюваність на рак щитоподібної залози дорослих і дітей зросла через кілька років після контакту з джерелами радіоактивного впливу. Менший вплив іонізуючого опромінення на щитоподібну залозу жертв аварії на АЕС Фукусіма-1 пояснюють особливостями раціону харчування населення Японії, багатого на морепродукти.

Вивчений авторами статті характер іонізуючих чинників, здатних ушкоджувати щитоподібну залозу, впливу на неї іонізуючого випромінення та ініціювання в ній пухлинних процесів, їх залежність від дози радіації, тривалості впливу, статі та віку, в якому було отримано радіаційну травму, показали, що особливо небезпечними є радіонукліди, які потрапляють в організм внаслідок техногенних аварій на атомних станціях. Зроблено висновок, що іонізуюче випромінення здатне суттєво порушувати стан щитоподібної залози. Особливо небезпечним є його вплив у дитячому та підлітковому віці. Щитоподібна залоза серед радіочутливих органів набуває статусу важливої мішені, а рівень тиреоїдної патології стає інформативним маркером екологічного неблагополуччя. Зазначене переводить проблему тиреоїдної патології із суто медичної в розряд екологічної та соціально значимої.