«Душа мого народу – рушники»
Рушники, рушники...
Та краса мої очі милує.
Хоч минають роки,
А народ береже їх, шанує.»
Ольга Голодюк
Важко уявити батьківську хату, з якої нами починається пізнання світу, без найдивовижного витвору народного мистецтва – рушника. Ми дивимось на це чудо, коли нам весело або сумно, милуючись фантастичними, яскравими квітами, палаючими кетягами калини, золотистими китичками хмелю, барвистою весняною зеленню. Затишно та тепло на душі, коли сімейний рушник, казкової краси, зустрічає тебе в рідному домі. Рушник для українця – це завжди оберіг, це завжди зв’язок з родиною, її минулим та майбутнім, це завжди любов до рідної землі, до своїх батьків, до життя. Ось чому і нині, кожен намагається мати рушника на весіллі та хрещенні дитини, сподіваючись, що саме він принесе щастя молодій родині.
Продовженням теми вишивки в українських траціях після Дня Вишиванки став Загальносистемний день інформації «Душа мого народу – рушники», під час якого бібліотекарі розповідали своїм користувачам про обереги української родини - рушники, іх значення в побуті, про традиції та звичаї, пов’язані з ними, знайомили з експозиціями рушників в бібліотеках.
Протягом дня в бібліотеках звучала найвідоміша та улюблена багатьма поколіннями «Пісня про рушник» на слова Андрія Малишка:
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.»