До Всесвітнього дня попередження самогубств - 10 вересня 2025р.
За даними ВООЗ, самогубства щороку забирають життя 727 тисяч осіб і набагато більше людей роблять спроби позбавити себе життя. Цей глобальний феномен характерний для всіх регіонів світу. Кожне самогубство - трагедія, що позначається на житті сімей, громад, цілих країн і має довгострокові наслідки для близьких загиблого. До самогубств вдаються люди різних вікових груп і у 2021 році були третьою найпоширенішою причиною смертності серед осіб віком 15–29 років у світі.
Чітко простежується кореляція між самогубствами та психічними розладами, особливо депресією та розладами, викликаними вживанням алкоголю, а також попередніми спробами суїциду. Разом з тим багато самогубств відбуваються імпульсивно в моменти кризи, коли людина втрачає здатність протистояти стресовим життєвим ситуаціям, таким як фінансові негаразди, проблеми в міжособистісних відносинах, тяжкі хвороби, хронічний біль. Суїцидальна поведінка нерідко виникає в умовах збройних конфліктів, стихійних лих, насильства та жорстокості або через втрату близької людини та почуття самотності.
Показники самогубств високі серед вразливих груп, таких як біженці та мігранти; представники корінних народів; ЛГБТ-спільноти, ув’язнені. Вимушене переселення викликає глибоку психосоціальну кризу, що робить беззахисною особистість при зіткненнях зі змінами соціально-економічного характеру, руйнує гармонію, негативно впливає на індивідуальний процес адаптації людини.
Особливо крайні прояви психічних розладів, що приводиться до самогубств у жінок, підлітків так, психометричне дослідження 178 українських жінок зі стрес-асоційованими психічними розладами з числа внутрішньо переміщених осіб, опубліковане в матеріалах конференції «Психосоматична медицина: наука та практика» 2025 року, показало, що суїцидальні наміри виявлено у 9,4 % жінок (суїцидальні дії - у 4,6%) з тривожно-депресивними розладами; у 8,2 % жінок з посттравматичним стресовим розладом (суїцидальні дії – у 3,8%). Суїцидальні спроби протягом останнього року виявлені у 12,4% внутрішньо переміщених жінок із розладами адаптації (повторні спроби - у 4,0%).
Вивчення причин медикаментозних отруєнь з метою самогубства 45 дітей, які потрапили для лікування в НДСЛ ОХМАТДИТ у 2023-2024, році показало, що основними факторами, що сприяли суїцидальним спробам були: депресивні стани підлітків, порушення дитячо-батьківських відносин та булінг. Значну роль в процесах появи депресивних станів відіграють війна на територіях України засоби масової інформації і мережі інтернету.
Проблема суїцидів вимагає заходів у відповідь з боку системи громадського здоров’я. Для профілактики самогубств і самоушкоджень може застосовуватися низка заходів на рівні населення, груп населення та окремих людей. У 2021 році ВООЗ представив «Практичний посібник із профілактики самогубств у країнах із застосуванням стратегії LIVE LIFE» (https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/341816/9789240029644-rus.pdf).
У рамках концепції ВООЗ рекомендуються такі ефективні та науково обґрунтовані заходи як обмеження доступу до засобів скоєння самогубств (пестицидів, вогнепальної зброї, деяких ліків); взаємодія із засобами масової інформації для підвищення поінформованості про проблему і відповідального її висвітлення; розвиток соціальних життєвих навичок у підлітків; виявлення і супроводження осіб, які страждають на суїцидальні форми поведінки. Зусилля щодо профілактики самогубств повинні здійснюватися фахівцями сфери охорони здоров’я у співпраці з іншими секторами суспільства. В Україні прийнято низку законодавчих документів протидії насильству та булінгу. Це, зокрема Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», «Типова програма унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми».
На рівні охорони здоров’я самогубства/самоушкодження включені до пріоритетних проблем Програми дій ВООЗ з ліквідації прогалин у галузі психічного здоров’я (mhGAP), в якій представлені науково обґрунтовані технічні рекомендації для країн щодо розширення масштабів надання послуг при психічних, неврологічних та наркологічних порушеннях. У Керівництво mhGAP-IG з надання допомоги включено окремий модуль щодо своєчасного виявлення, оцінки, ведення та подальшого супроводу осіб, схильних до самогубства та самоушкодження.
За останні три роки у місті Києві створено розгалужену систему послуг з підтримки ментального здоров’я – від первинної ланки надання медичної допомоги до спеціалізованих закладів. Понад 1300 лікарів первинної медичної допомоги пройшли навчання за програмою ВООЗ mhGAP і надають базову психологічну допомогу. За первинною психологічною консультацією потрібно звернутися до свого сімейного лікаря. За результатами скринінгу сімейний лікар може призначити обстеження і лікування, а за необхідністю – дати направлення до психіатра, психолога, психотерапевта, психофізіолога, нарколога, невролога. Пацієнти можуть звернутися до лікаря- психіатра без направлення. Окрім спеціалізованих закладів (КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги»), профільні фахівці за графіком приймають у районних консультативно-діагностичних центрах.
В червні 2022 року в столиці відкрито Київський міський кризовий центр «Соціотерапія». В основу його роботи покладено програму 4-тижневого відновлення психічного здоров’я в умовах стаціонарного перебування в закладі. Тут допомагають постраждалим від бойових дій, насильства. Проживання, харчування та допомога в Центрі – безкоштовні. З перших днів війни дистанційна психологічна допомога і фахова підтримка надається фахівцями «телефону довіри» - 0-800-50-12-12. Медичні рекомендації для військовослужбовців з профілактики стрес-індукованих захворювань доступні на офіційному веб-сайті Міністерства оборони, на сайті Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».
Інформація надається до відома і використання в комунікаціях з виконавчими органами влади і місцевого самоврядування, медичними працівниками (психіатрами, психологами, психотерапевтами, наркологами, неврологами, сімейними лікарями, педіатрами, травматологами та ін..) освітянами, соціальними працівниками, учнями і їх батьками, громадськими організаціями, співробітниками і громадянами.