39-та річниця Чорнобильської катастрофи
У 1986 році на Чорнобильській атомній електростанції сталася найбільша за всю історію атомної енергетики аварія. Руйнування реактора четвертого енергоблока мало вибуховий характер, активна зона реактора була повністю зруйнована, а в навколишнє середовище викинуто велику кількість радіоактивних речовин.
Це сталося у ніч із 25 на 26 квітня. Під час проведення випробування турбогенератора четвертого енергоблока були порушені правила експлуатації - відключено багато систем захисту безпосередньо перед заглушенням ядерної установки, вилучено стрижні-поглиначі з активної зони реактора. У 1 годину 23 хвилини 26 квітня стався вибух, який зруйнував охолоджуючі канали блоку. Через кілька секунд другий вибух частково зруйнував будинок блоку. У повітря було викинуто гарячі та високорадіоактивні частинки активної зони реактора. На деякі будівлі, що стояли поряд, потрапив графіт, який викликав пожежу. Внаслідок руйнування оболонки реактора стався викид значної кількості радіоактивних матеріалів у атмосферу. Горіння графітового ядра підтримувалося за рахунок надходження повітря і радіоактивного розпаду. Для ліквідації пожежі та зменшення реакції розщеплення у наступні дні на четвертий енергоблок було скинуто близько 5 тон сполук бору, доломіту, піску, глини та свинцю. Спочатку ці матеріали ізолювали активну частину реактора, викликавши при цьому підвищення температури. Надалі засипання реактора призвело до викиду в повітря потоку частинок, які сформували радіоактивну хмару. До 5 травня реактор почав остигати і викид радіоактивних матеріалів став знижуватися.
В областях поблизу реактора відзначалися високі концентрації радіоактивних матеріалів, що випали з дощовими опадами. Спочатку найбільшу загрозу здоров’ю становив радіоізотоп йоду-131, який накопичується у щитовидній залозі. Період його напіврозпаду становить 8 діб. Довгоживучим був цезій-137 з періодом напіврозпаду 30 років. Після вибуху великі дози радіоактивного йоду надходили до щитоподібної залози населення, особливо дітей, і накопичувалися там. В період після 1991 року зареєстровано драматичне зростання частоти раку щитоподібної залози у дитячого населення, погіршення здоров’я і зростання числа захворювань серцево-судинної, травної й ендокринної систем в учасників ліквідації наслідків аварії та населення на забруднених територіях.
Аварія супроводжувалася людськими жертвами, переселенням 300 тис. мешканців із зони відселення. Протистояли розповсюдженню радіоактивного забруднення 350 тис. ліквідаторів із числа військовослужбовців, працівників АЕС, міліції та пожежників. Сильне опромінення в перший день отримали 1 тис. персоналу на площадці реактора і аварійні працівники. Гостра променева хвороба діагностовано у 134 осіб. Високі дози отримали 240 тис. ліквідаторів в 30- кілометровій зоні. Пізніше кількість зареєстрованих ліквідаторів зросла до 600 тисяч.
В Україні за роки, які пройшли після катастрофи, проведена величезна робота для зменшення потенційної шкоди для здоров’я населення, здійснена діагностика уражень, лікування та реабілітація постраждалих, вивчення медичних наслідків, зумовлених катастрофою. У столиці створено службу медичної допомоги постраждалому населенню, яка представлена КНП «Київський міський центр радіаційного захисту населення міста Києва від наслідків Чорнобильської катастрофи. Установа надає Амбулаторно-поліклінічну та спеціалізовану стаціонарну допомогу пацієнтам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Гігієністи міста Києва в момент аварії безстрашно виконували свої обов’язки, незважаючи на ризики, які вони в повній мірі усвідомлювали. Уже з 27 квітня 1986 року фахівці радіологічного відділення Київської міської санітарно-епідеміологічної станції (нині - ДУ «Київський міський ЦКПХ МОЗ») перейшли на цілодобовий режим роботи. Здійснювався щогодинний контроль гамма- фону, експрес-аналіз води та опадів. До Чорнобильської аварії радіаційний гамма-фон в місті Києві становив 10-20 мікрорентген на годину. В перші дні після аварії потужність експозиційної дози гамма-випромінювання в місті Києві становила: 1 травня – від 1500 до 3000 мікрорентген на годину, поступово знижуючись, і 9 травня дорівнювала від 300 до 1200 мікрорентген на годину. Безпечним вважається рівень радіації до 50 мікрорентген на годину або 0,5 мікрозіверт на годину.
У Міській СЕС досліджувалась вся продукція молокозаводів та продовольчі продукти. За 5 місяців виконано 15 тис. досліджень харчових продуктів. У рейдових перевірках проконтрольовано 180 об’єктів харчової промисловості, торгівлі, громадського харчування. Здійснювався щогодинний контроль стану питної води з Дніпра, Десни, артезіанських водопроводів. Протягом травня здійснено 3 тисячі таких досліджень. Визначення гамма-фону повітря щогодини проводилось у 5 точках міста та пересувною лабораторією. Виконано 900 досліджень ґрунту. Восени ініційовано збір та вивіз радіоактивного листя з житлової зони для попередження попадання із пилом у дихальні шляхи людей. Для цього за містом був побудований полігон для утилізації зеленої маси та мулу очисних споруд автопідприємств. Для зниження променевого навантаження в місті проводились дезактиваційні заходи, організовані пункти спецобробки транспорту. З 1995 року радіаційна ситуація у місті Києві залишається без змін, рівень радіації становить 8-16 мікрорентген на годину.
Державний нагляд за радіаційною ситуацією в Україні ведеться з 1958 року. Після аварії на ЧАЄС в Україні створено потужну нормативну базу, що регулює питання радіаційної безпеки. Це Закони України, норми радіаційної безпеки, державні санітарні правила. Дозиметрична паспортизація проводиться щороку в населених пунктах, які віднесені до зони безумовного (обов’язкового) відселення та зони гарантованого добровільного відселення.