Головна  →  Новини  →  3 грудня 2019

Соціальний проект до Міжнародного дня людей з інвалідністю

Соціальний проект до Міжнародного дня людей з інвалідністю

3 грудня Дарницький район столиці разом зі світовою спільнотою відзначає Міжнародний день інвалідів – це день боротьби людей з вадами здоров’я за свої права. Це символічне нагадування про обов’язок влади та суспільства перед людьми, яких доля позбавила повноцінного здоров’я.

Цього року Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями в Дарницькому районі вкотре відчинив двері для 189 людей з обмеженими можливостями найстаршому з яких 35 років, а наймолодшому всього 3,5 рочки.

Дивіз Центру – «Долаємо проблему раніше, ніж вона завадить щастю людини та формуємо навички незалежного життя, адаптуючи до суспільства».

На долю цих людей випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Їх мужність та оптимізм – взірець для інших. Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил.

У Міжнародний день людей з інвалідністю дарничани приєднуються до цієї міжнародної ініціативи і бажають всім, хто не байдужий до цієї проблеми, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідність інвалідів – ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність – це не вирок.

Вашій увазі ми пропонуємо вісім історій, написаних дарничанами (мовою оригіналу), які проявили виняткову силу духу і непохитну віру в життя:

Перша історія – Тетяна Яремчук, 29 років:

«Мене звати Яремчук Тетяна, мені 29 років. Не зважаючи на тяжку форму ДЦП, малюю картини, лежачи на боці, тримаючи в руці одночасно олівець і штанину – це допомагає приборкати гіперкінези і краще контролювати своє тіло. Оскільки руки в мене майже не працюють, на комп’ютері друкую, набираючи текст носом, функцію мишки для мене виконує джойстик…

В 2012-му році закінчила Коледж Театру і кіно, спеціальність – художник-бутафор. Брала участь в різноманітних виставках і конкурсах, навіть перемагала.

Дуже люблю відвідувати гурток малювання в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Дарницького району.  Надзвичайно вдячна Катерині П῾ятаковій за те, що допомагає мені рости як художнику, ділиться своїм досвідом…

На мою думку –– щастя це свобода. Я знаю, що існують програми підтриманого проживання. Найбільше в житті я мрію бути незалежною від рідних, мати власну кімнату – особистий простір, де ніхто б мені не заважав розвиватися і самоудосконалюватися!».

Друга історія – Олександр Бойко, 18 років:

«Знайомство з Центром соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Дарницького району у мене розпочалося ще з 2007 року, коли мені  виповнилося 6 років І потрібно було обирати заклад освіти для навчання і здобуття нових знань. Саме з того часу почав набирати обертів новий для мене шлях – шлях пізнання себе, робота над своїми вадами, долання буденних перешкод, дружба з новими дітьми, участь у фестивалях «Повіримо в себе», «Країна мрій» та інших заходах, екскурсіях, знайомство з новими цікавими і успішними людьми. Позитивні емоції від таких зустрічей і подій мене надихають і нині. Й досі мені дорога футболка, отримана в подарунок від керівництва українського футбольного клубу «Динамо», яку я отримав за участь у вікторині, яку проводив Центр спільно з представниками цього клубу, досі в мене залишилися незабутні враження від екскурсій по Києву та поїздок на різні заходи, пам’ятаю виступи на Новий рік і 8 Березня у бібліотеці, екскурсії до парку «Київська Русь», згадую перші здобутки від тренувань з реабілітолом Едуардом Станіславовичем, заняття з психологом Світланою Петрівною, навчання на курсах з комп’ютерної грамотності, які організовував Центр та ін.

Але найголовніше, що дав мені Центр – це допоміг подолати особисті страхи і невпевненість, дав мені відчути свою значимість і потребу, показав, що діти з інвалідністю потрібні суспільству і громадськості.

Нині мені 18 років і дружба з Центром ще триває. І зараз є моменти і зустрічі, на яких є чому повчитися і вже самому допомагати у якості волонтера. То ж Центр реабілітації робить прекрасну справу – дає гарну підтримку і віру в себе всім вихованцям, а це саме те, що потрібно кожному з нас. То ж велика вдячність всьому творчому колективу Центру реабілітації на чолі з незмінним директором – Новік Л. Ф. за самовіддану роботу та увагу до кожного з нас, вихованців Центру.

Я дуже радий, що в моєму житті зустрічаються гарні люди, які допомагають пізнавати багатогранність цього світу, сприяють знайомству з іншими дітьми і молоддю, у яких є чому повчитися. Дуже цінним для мене є спілкування з моїми друзями, ровесниками, успішними людьми, люблю брати участь у заходах Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Національна Організація Скаутів України» («НОСУ»), заходах, які проводить Міжнародний благодійний фонд «Волонтерське об’єднання «Крила»» та ін організації, які допомагають жити повноцінним життям і долати життєві негаразди та проблеми. Активна життєва позиція – ось кредо мого життя. Пізнавати нове, ділитися цим з іншими і спільно з дорогими мені людьми проводити час – це те, що для мене має цінність.

З повагою і вдячністю Олександр Бойко».

 Третя історія – Максим Дикий, 18 років: 

«Знайомтеся, Дикий Максим, сьогодні це впевнений, красивий, цілеспрямований молодий чоловік, студент Київського Національного університету ім. Тараса Шевченко. А 10 років тому в Дарницький центр соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді прийшла мама з маленьким хлопчиком, скромним, лякливим і непевним в собі, своїх можливостях. Як іноді потрібно опинитися в потрібний час в потрібному місці! Директор Центру Новік Людмила Федорівна і всі співробітники справили величезний вплив на формування не тільки навичок спілкування, навичок самообслуговування, взаєморозуміння, а й вселили впевненість в собі. Завдяки компетентній роботі всіх фахівців, дитина з інвалідністю стала активним повноцінним членом суспільства. Завдяки постійній участі і перемогах у фестивалі «Повіримо у себе», почали відкриватися нові горизонти і таланти.

Активне життя в Дарницькому Центрі соціально психологічної реабілітації для дітей та молоді передбачає всебічний розвиток завдяки екскурсіям, поїздкам і звичайно ж знайомством з цікавими людьми. Так знайомство із заслуженим художником України Катериною П'ятакової переросло у велике захоплення, це і заняття з малювання, і участь у виставках. Завдяки Благодійному фонду "Крила" в особі Ярослави Токар та ГО "Свєточ" в особі Ігоря Осадчого, Максим зі своїми друзями стали учасниками чудового фестивалю "Краса без меж", побували на екскурсії в багатьох містах України та Європи. Велику роль у виборі майбутньої професії зіграли, також, можливість отримати навчання в комп'ютерній академії "Main Academy", а завдяки Фонду Кличко стати учасником "Школи Успіху" і розширити свій кругозір. У складі Київського "спікерського бюро" проводити, серед студентів і школярів, виступи про толерантне ставлення і життя людей з обмеженими можливостями, на своєму прикладі.

Загалом, як то кажуть - кожному своє! У Дарницькому Центрі соціально психологічної реабілітації для дітей та молоді настільки різноманітні заходи, що кожен вихованець знайде собі заняття до душі. Завдяки клубу "Shogun" карате клубу і особисто Анатолію Сальникову, з яким став можливим підйом на Говерлу, а в подальшому Олександру Краков'яку, у Максима почався не просто новий етап в житті і досягненні поставлених цілей, а кардинально змінився спосіб життя. Регулярні тренування, спортивний режим, участь в змаганнях в Києві, Україні та Європі, і звичайно ж перемоги на Чемпіонатах Світу з карате дають впевненість в майбутньому! І всього цього, не було б, якби не злагоджена робота Дарницького Центру соціально психологічної реабілітації для дітей та молоді і зокрема Новік Людмили Федорівни! Спасибі вам велике за вашу нелегку працю!».

 Четверта історія – Анна Кисленко, 18 років:

«Моє знайомство із Дарницьким центром реабілітації для дітей та молоді (далі – Центр)  відбулося завдяки участі у “Повіримо у себе” ще  в 4-му класі (2010 році). До того моменту я навіть не задумувалася про існування подібних установ.

Щиро вражена активністю Центру, який постійно проводив різноманітні активні заходи, організовував поїздки та екскурсії. Саме тоді, завдяки йому я поїхала до табору “Лісний” (“Артек”), який  згадую з теплом і по сьогоднішній день.

У 2013 році була організована поїздка на відпочинок у Карпати в табір “Шаяни”, де мені  теж дуже сподобалося!

Центр познайомив мене із благодійним фондом “Крила”, дякуючи якому я змогла в 2015-2016 р. побувати у Франції (! )та зустрітися  із дивовижними людьми!

2017 р. запам’ятався поїздкою в Рибаківку та прекрасним морем.

Окрім тривалих поїздок були й різноманітні майстер – класи, і екскурсії (парк “Київська Русь”, “Зоопарк 12 місяців”), і, звісно, конкурси. У період з 2010 – 2018 р. я була переможцем та кілька разів ще й лауреатом на районному і міському етапах “Повіримо у себе”! Хочу згадати, що в 2015 р. від Центру були запропоновані освітні курси від компанії “Microsoft”, після участі в яких учасники мали представити свої роботи на “Повіримо у себе”. Після успішного захисту, я отримала нагороди, серед яких був телефон! Це було приємною несподіванкою; ним я користувалася близько 4-х років.

Також влітку 2018-го р. до Центру приїжджали студенти з Іспанії, Чорногорії, Туреччини та Румунії, які вільно володіли англійською. Ми спілкувалися та отримували безцінний   досвід, а також нових знайомих)

Я дуже сильно вдячна Центру! Він допоміг мені у саморозвитку, завдяки йому я змогла побувати в багатьох прекрасних місцях та познайомитися з цікавими людьми! Дякую вам за все!!!

П’ята історія – Владислав Лучко, 19 років:

«Я, Лучко Владислав. Мені 19 років. Моє знайомство з Центром почалося , коли мені було 8 років. Спеціаліст Центру зустріла мене на вулиці, поцікавилась що трапилось. Мама розповіла про мої проблеми зі здоров’ям та чому я на візочку. Наталія Олександрівна запросила нас у Центр реабілітації. З того моменту в мене почалось друге життя. Я побачив , що іншим людям не байдуже до мого болю і моїх проблем. Скільки доброти і піклування я отримав!

Разом з Центром я побував в різних місцях, ходив на екскурсі та виставки…, брав участь у різноманітних конкурсах і змаганнях . В одному навіть переміг і поїхав ,вперше у своєму житті, сам, в Артек.

Одним з партнерів Центру є спортивний клуб «Сьогун». І тепер я ходжу на  карате. Завдяки цьому мені стало легше справлятися з проблемами , які виникали в повсякденному житті. Ми разом їздили на збори в Крим (поки його не вкрали) , а потім в Карпати на західну параолімпійську базу. Центр проводив різноманітні курси і навчання. Завдяки зусиллям людей , які працюють там, я зміг почуватись впевнено, коли поступав в університет «Україна». Я буду реабілітологом і мрію допомагати людям, як колись допомагали і мені».

 Шоста історія – Валентина Сухар, 34 років:

«Це, здається, було лише вчора, та пройшло, насправді, дуже багато років, коли я вперше відвідала Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з  функціональними  Дарницького району міста Києва. Тоді я дуже соромилась, було багато людей, яких я не знала. Та мене швидко прийняли в сім’ю. Чому я пишу сім’я, тому що інакше то назвати не можна. Я знайшла там багато друзів, з якими вже багато років товаришую. З дитинства я обожнюю співати. Та велику сцену почала підкорювати саме в ті роки на фестивалі «Повіримо в себе».  Я пам’ятаю свій перший виступ, від хвилювання ледь не втратила свідомість. Та в мене була неабияка підтримка. Я тоді перемогла. Я тоді, дійсно, повірила в себе!

Насправді ж, разом зі спеціалістами Центру реабілітації, я пережила дуже багато прекрасних моментів, які мені дали поштовх для подальшого життя і надали впевненості в собі. Наразі я щаслива дружина, впевнена в собі жінка, автор книги поезії, президент благодійного фонду для молоді з інвалідністю. Я радію життю на 100% та беру від нього по максимуму: втілюю свої мрії, літаю з парашутом, плаваю з аквалангом, подорожую, катаюсь на мотоциклі тощо… Це попри те, що від народження маю хворобу Дитячий Церебральний Параліч. Я ламаю стереотипи і допомагаю іншим, таким, як я жити нормальним, повноцінним, активним життям, незважаючи ні на що!!!».

 Сьома відеоісторія – Софія Ткаченко, 18 років:

  Восьма історія – Анастасія Яблочко, 28 років:

«Я - Анастасія Яблучко, живу з народження з діагнозом ДЦП (пересуваюся за допомогою інвалідного крісла).

Сьогодні мені 28 років, я кохана дружина, любляча мама, прекрасної трирічної дівчинки.

Але 18-ть років тому, я була звичайною закомплексованою маленької самотньої дівчинкою з купою різних проблем, як в родині, так і в суспільстві де факту прийняття моєї інвалідності була не там - не там! Стабільно стикаючись з не сприйняттям мене як особистості в зв'язку з моїми фізичними особливостями. Але в момент коли я прийшла, сіренької мишкою в Центр соціально - психологічної реабілітації людей і молоді з функціональними обмеженнями, світ заграв для мене фарбами я почала спілкуватися з людьми, заводити нові знайомства, знайшла вірних і відданих друзів, чуйних людей які повірили в мене як в особистість, дали віру в мене і в мої сили, відкрили в мені талановиті креативні межі, вселили в мене стрижень впевненою комунікабельної дівчини, що дало мені сили та впевненість в собі бути цілеспрямованою, впевненою жінкою яка змогла побудувати сім'ю з дитиною, не дивлячись на факт наявності інвалідності.

Сьогодні я з гордістю можу сказати, що я яскравий, позитивний приклад з Центру соціально - психологічної реабілітації людей і молоді з функціональними обмеженнями Дарницького району - міста Києва.

Так як ці люди, не просто соціальні працівники, це частина родини кожного, кому вони допомагають. Які завжди, вірять, підтримують завжди у всьому не дивлячись ні на що - 24/7.

Завдяки вірі і підтримці ми можемо все, головне не ставити рамки, не вішати ярлики, повірте в нас простягніть нам руку допомоги і в нас повірить весь світ!!».

Перейти до спискуВерсiя для друку