Головна  →  Новини  →  24 липня 2019

Скиба Володимир Вікторович - ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, ЯКІ РОБЛЯТЬ НЕЗВИЧАЙНІ РЕЧІ

Скиба Володимир Вікторович - ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, ЯКІ РОБЛЯТЬ НЕЗВИЧАЙНІ РЕЧІ
Сьогодні гостем нашої оновленої рубрики “ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, ЯКІ РОБЛЯТЬ НЕЗВИЧАЙНІ РЕЧІ” є директор Хірургічного центру Київської міської клінічної лікарні № 1 в Дарницькому районі, завідувач кафедри хірургічних хвороб, доктор медичних наук, професор Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки та техніки України, лауреат Державної премії України - Скиба Володимир Вікторович.
 
- Володимире Вікторовичу, скажіть, а чому ви обрали саме цю спеціальність ?
 
В.В.: Хірургія мені сподобалась ще в дитинстві, особливо після того як прочитав книги Амосова. Колись я сказав мамі, що хочу стати військовим льотчиком, на що вона категорично відповіла: «Тільки медицина!».Вона в мене сама була лікарем, а батько - військовим. Тому я був начебто «приречений» на цю спеціальність. Але хірургію я обрав самостійно. Я зрозумів, що це «моє» десь вже в Інституті Шалімова.
Наразі, виходить поєднувати і навчальний процес, і лікувальний.
 
- Що змінилось у вашій роботі після того, як Україна стала Незалежною ?
 
В.В.: Зараз, коли не увімкнеш телевізор - суцільні політичні канали, в яких повно негативу. Але я можу сказати точно, що за ці роки районна та місцева адміністрація нам дуже допомогли. Наша лікарня повністю оновилась. Ось, наприклад, лікарні надали апарат, дуже дорогий, який дозволяє нам приймати і лікувати людей із інфарктом міокарда. Це велике діло. Плюс ще й капітальний ремонт реанімації, інших відділень.
І всього цього не було раніше. Ніколи, ніяких робіт, ремонту, нової апаратури. Це я можу сказати точно, тому що працюю тут і бачив як все було «до» та «після».
Точно можу сказати, що саме наша лікарня дійсно краща. Те що є тут - той ремонт та новітня апаратура - такого більше немає в місті ніде.
Тому в цьому плані - гріх скаржитись.
З багатьма моментами у медичній реформі я не згоден. Я знаю як би я це зробив. Не дай, звісно, Бог бути Міністром, бо це нереально важка робота. Але я би рекомендував не ламати те що є. Я б покращував те, що маємо. Модернізував би, оновлював. Тобто тільки еволюція, тільки покращення.
В нас є багато чого наразі, що залишилось з минулого, багато корисного, чим би ми могли й надалі користуватись. Але до всього цього треба додати інновації, новітні технології.
 
Я пам’ятаю, що у радянські часи наші хірурги у Києві були набагато кращими ніж хірурги в Москві, хоча тоді Москва була столицею, де знаходились всі гроші тодішньої величезної держави.
Не дивлячись ні на що, наша медицина функціонує, ось наприклад в зоні АТО. Я гордий тим, що наша лікарня допомагає бійцям. Ми співпрацюємо з громадськими організаціями і часто сюди приходять лікуватись наші військові. Приходять з перебитими нервами, пораненими кінцівками. Іноді у них не виходить отримати допомогу в інших лікарнях, тому ми завжди надаємо їм допомогу.
 
Я переконаний, що це важливо. Це те, чим можна гордитися. Особисто мені дуже приємно спілкуватися із нашими захисниками. Завжди дивувався, коли хтось із бійців, лежачи із важким пораненням казав - «Ось я скоро повернусь, скоро знову приїду на передову».
 
- Розкажіть будь ласка про якийсь незвичайний випадок на вашій роботі.
 
В.В.: В 90-ті роки була серйозна контрабанда. Через те, що в ті роки Польща була в скрутному становищі, поляки вивозили з України золото, коштовності. Вони ковтали всередину їх, щоб спокійно пройти контроль і повернутись із здобичу додому.
 
І ось одного разу, один поляк проковтнув велике кільце. Необхідно було хірургічне втручання щоб дістати. Операція була дуже важка, але кільце дістали. Після операції викликали поліцію. Сам поляк був у дуже важкому стані. Він дав зрозуміти мені і правоохоронцям, що не розуміє ні українську, ні російську мову.
 
І ось стоїмо ми з міліцією біля нього, і я кажу: «Дивне якесь кільце, воно чомусь вже аж зеленого кольору. Дивне дуже це золото». Один із правоохороців сказав: «Звісно, це ж звичайна мідь».
 
Тяжко хворий після операції поляк піднявся і закричав: «Як це мідь??? Це не золото ???».
 
Ось так швидко поляк одразу згадав українську мову.
 
- Ви навчаєте і готуєте наших майбутніх лікарів. Що ви можете сказати про ту молодь, яка хоче пов’язати своє життя з лікуванням ?
 
В.В.: Те, що кажуть, що молодь в нас не хоче вчитись, що у майбутньому в Україні не буде медицини - це все неправда. Я давно навчаю молодь і можу точно сказати, що є багато талановитих спеціалістів, які в майбутньому стануть професіоналами. І так само було і раніше, 20 років назад. Такі самі люди. Абсолютно нічим не гірше.
 
Я тільки раджу майбутнім лікарям більше дізнаватись нового, не стояти на місці, більше читати, переймати досвід медицини західних держав, слідкувати за новими розробками та тенденціями в медицині.
Перейти до спискуВерсiя для друку